Місяць поступово віддаляється від Землі зі швидкістю приблизно 4 см на рік. Це явище спричинене тим, що Місяць тягне земні океани, створюючи приливні сили, які створюють опуклість води на стороні Землі, зверненій до Місяця.
Ця опуклість, у свою чергу, створює гравітаційне тяжіння до Місяця, змушуючи його трохи прискорюватися та віддалятися від Землі. Згодом цей процес змусив Місяць щороку віддалятися від Землі все далі.
Цей поступовий дрейф не помітний щодня, але протягом мільйонів років він може мати значний вплив на обертання Землі.
Сьогодні більшість вчених вважають, що Місяць є «дитиною Землі» – велике тіло зіткнулося з Землею, зруйнувавши мантію нашої планети та відправивши на орбіту матеріал, з якого утворився Місяць. Ця теорія «великого сплеску» пояснює, чому місячні камені схожі на земні.
Віддалення Місяця від Землі було передбачено ще в середині XIX століття вченим-астрономом Едвардом Робінсоном. У 1848 році він опублікував статтю, в якій стверджував, що припливні взаємодії Землі та Місяця повинні призводити до уповільнення обертання Землі та збільшення періоду обігу Місяця навколо Землі. Він передбачив, що це має призвести до віддалення Місяця від Землі на відстань близько 2 дюймів (5 см) на рік.
Пізніше, в 1879 році, американський астроном Саймон Ньюкомб провів більш точні дослідження і підтвердив прогноз Робінсона, але вже з більш точним значенням - близько 3,8 сантиметра на рік. Цей результат підтвердився у подальших дослідженнях та спостереженнях, у тому числі за допомогою лазерних вимірів відстані між Землею та Місяцем.
Ефект віддалення Місяця від Землі підтвердили завдяки вивченню ретро-рефлексії лазерних променів, відбитих від дзеркальної поверхні, встановленої на Місяці астронавтами під час місій «Аполлон». Це дозволило точно виміряти відстань між Землею та Місяцем, та зафіксувати зміни в орбіті Місяця.
