Ідея освітлювати Землю за допомогою дзеркал на орбіті здається чимось із наукової фантастики. Однак у 2026 році вона вперше наблизилася до практичного експерименту: американський стартап Reflect Orbital отримав дозвіл Федеральної комісії зі зв'язку США (FCC) на запуск та експлуатацію демонстраційного супутника Eärendil-1. Апарат має розгорнути в космосі велике відбивне полотно та спрямовувати сонячне світло на вибрану ділянку нічного боку Землі.
Кілька років тому International Lunar Research Station (ILRS) найчастіше описували як китайсько-російський проєкт місячної бази. Відтоді програма помітно змінилася. Китай продовжує розвивати її як міжнародну інфраструктуру для дослідження Місяця, кількість партнерів зросла, з’явилися плани щодо енергетичної системи та використання місцевих ресурсів, а ключові місії Chang’e-7 і Chang’e-8 мають закласти основу майбутньої станції.
Кілька років тому Venus Life Finder мала стати однією з найнезвичайніших приватних космічних місій десятиліття. Невеликий апарат Rocket Lab мав вирушити до Венери та скинути в її атмосферу мікрозонд, який протягом кількох хвилин намагався б визначити, чи присутні в хмарах планети складні органічні сполуки.
Проксима Центавра — найближча до Сонця зірка. Вона розташована всього приблизно за 4,25 світлового року від Землі, але саме це «всього» змушує астрономів та інженерів мріяти про те, що одного дня людство зможе відправити туди космічний апарат.
Україна випробовує ракету повітряного старту і може вийти на орбіту вже до кінця цього року, потенційно випередивши низку західноєвропейських космічних стартапів, які роками намагаються запустити власні малі ракети-носії.
Російська влада запровадила новий режим інформаційної завіси навколо пусків з космодрому Плесецьк (Архангельська область) після серії спроб атак безпілотників на об'єкт. Таке рішення призвело до того, що традиційні повідомлення для авіації та моряків (NOTAM) стали наддовгими та неточними, а точний час старту ракет тепер неможливо передбачити заздалегідь.
До того як людина вирушила в космос, дорогу їй прокладали тисячі живих істот. Собаки та мавпи, коти та черепахи, миші та навіть павуки — усі вони зробили неоціненний внесок в освоєння космічного простору. Їхні польоти допомогли вченим зрозуміти, як живі організми переносять перевантаження, невагомість і космічну радіацію.
Людство наближається до моменту, який ще нещодавно здавався науковою фантастикою. Найближчими десятиліттями люди можуть не просто повернутися на Місяць, а й створити там постійні бази. Наступним кроком стане Марс — планета, яка вже давно розглядається як можливе місце для перших позаземних поселень.
Комерційна космонавтика тривалий час сприймалася як символ технологічного прогресу та майбутнього людства. Однак нове дослідження змушує поглянути на бурхливе зростання запусків інакше: космічна індустрія може ставати помітним джерелом атмосферного забруднення, наслідки якого поки недооцінені.
Багато років Ілон Маск повторював одне й те саме: головна мета SpaceX — Марс. Місяць вважався побічним напрямком, «відволікаючим фактором» і тимчасовою зупинкою. Але в лютому 2026 року стратегія несподівано змінилася. Тепер компанія офіційно робить ставку на будівництво самозростаючого міста на Місяці — причому в горизонті менш як десять років.
Китай знаходиться на шляху до висадки свого першого екіпажу на місячну поверхню до 2030 року та створення бази на багатому ресурсами південному полюсі — місці, яке пропонує безперервне сонячне світло, доступ до водного льоду та контроль над найціннішою нерухомістю за межами Землі. Історія стабільного, дисциплінованого прогресу Пекіна в космосі говорить про те, що вони досягнуть цієї мети.
Якщо запитати більшість астрономів, вони відповість, що темна матерія та темна енергія складають понад 95% Всесвіту і пояснюють багато крупномасштабних явищ, які ми спостерігаємо. Але нове дослідження, опубліковане 12 вересня в журналі Galaxies, пропонує іншу картину: можливо, все, що ми бачимо, — це ослаблення фундаментальних сил природи, включаючи гравітацію.
Як двигуни на основі ядерного поділу можуть допомогти у дослідженні далекого космосу, включаючи планети-гіганти на кшталт Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна? На це питання відповідає нове дослідження, представлене на 56-й Місячно-планетній науковій конференції (LPSC).
Космічна сонячна енергія (КСЕ) — це вже не наукова фантастика. Йдеться про збір енергії від Сонця за допомогою супутників та передачу її на Землю у вигляді лазерів або радіохвиль високої частоти. Легкі сонячні панелі на орбітальних платформах виробляють електрику, яка потім перетворюється та передається на антену-приймач у заданій точці на поверхні планети.
На сьогодні близько 13 000 супутників обертаються навколо Землі, з яких приблизно 10 000 функціонують. Однак вже до 2030 року ця кількість може зрости до 50 000 – перш за все через стрімке зростання мегагрупувань супутників, таких як Starlink від SpaceX.
Космос — це не лише ракети, телескопи та далекі галактики. Багато технологій, якими ми користуємося щодня, з'явилися завдяки розробкам для космічних місій. Ось 10 прикладів того, як дослідження за межами Землі повернулися назад — прямо до наших домівок, лікарень та смартфонів.
12 квітня 1961 року людство вперше подивилося на Землю з космосу очима живої людини. Юрій Гагарін став першим, хто здійснив орбітальний політ, поклавши початок новій епосі. Тоді це був подвиг, символ технічної революції. Сьогодні космос вже не привілей наддержав, а простір можливостей для бізнесу, науки та майбутнього.
У Міністерстві оборони України створено Управління космічної політики, метою якого є інтеграція державних і приватних підприємств, а також наукових установ космічної галузі для взаємодії із Збройними силами України. Про це повідомила заступниця міністра оборони з питань цифровізації Катерина Чорногоренко під час форуму Space For Ukraine.
Місяць знову стає центром інтересів людства. Уряди провідних космічних держав, приватні компанії та міжнародні консорціуми будують амбітні плани щодо його освоєння. Але який шлях виявиться найефективнішим: державний, комерційний чи змішаний?
В одному з недавніх інтерв'ю Ілон Маск висловив бажання побудувати «незалежну цивілізацію» на Марсі через 20-30 років: «Ми досягли тієї самої точки, в якій наш літальний апарат став надійним, і ми можемо доставити космонавтів на Марс. Ми хочемо взяти когось, хто хоче на Марс, і попросити його побудувати там незалежну цивілізацію. Це довгострокова мета нашої компанії. Думаю, ми зможемо це зробити через 20-30 років», — сказав підприємець.
