Що відрізняє космічну програму Ірану від інших країн Західно-Азіатського регіону, то це її основа на внутрішніх, вітчизняних технологіях.
28 січня Іран успішно запустив рідкопаливну ракету власного виробництва Simorgh («Сімург») із трьома супутниками. Повідомляється, що супутники успішно розгорнуто на цільовій орбіті. Основним корисним навантаженням ракети став супутник Mahda («Махда») — дослідницький супутник, етапи проектування та будівництва якого, а також складання та випробування проводилися в Іранському інституті космічних досліджень. Другорядне корисне навантаження, наносупутники Keyhan-2 («Кейхан-2») і Hatef-1 («Хатеф-1»), також були спроектовані та розроблені Іранською компанією «Сайіран».
«Махда» з масою 32 кг — це серія легких супутників, які спроектовано та побудовано для тестування передових супутникових підсистем.
Його основне завдання — перевірити правильність роботи ракети-носія «Сімург» при багаторазовому виведенні космічного вантажу на низьку навколоземну орбіту, а також оцінити ефективність деяких нових розробок та надійність вітчизняних технологій у космосі.
Наносупутник «Кейхан 2» — серія кубічних супутників компанії «Сайіран» масою менше 10 кг, які спроектовано та побудовано для відпрацювання технології позиціонування та забезпечують можливість визначення положення незалежно від системи глобального позиціонування для наземних приймачів.
У цьому супутнику використовувалася підсистема визначення стану та управління для стабільного та точного наведення на Землю.
Наносупутник «Хатеф 1» із серії кубічних супутників компанії «Сайіран» масою менше 10 кг з метою перевірки технології вузькосмугового зв'язку з використанням Інтернету речей було запущено у космос як перша тестова версія ракети-носія «Мученик Сулеймані».
«Сімург-1» — це двоступінчастий носій на рідкому паливі, який під час свого сьомого дослідницького запуску зміг відкрити нове вікно для космічних запусків країни за рахунок запуску кількох супутників.
