23 вересня 1999 року NASA втратило міжпланетну станцію Mars Climate Orbiter (MCO), призначену для вивчення клімату Марса та ретрансляції зв'язку з посадковим апаратом. Після майже десятимісячного перельоту зонд мав вийти на орбіту і розпочати тривалу програму спостережень — але зв'язок із апаратом було безповоротно втрачено під час маневру входу в атмосферу.
Місія стартувала в грудні 1998 року на ракеті Delta II 7425; до моменту підходу до Марсу наземні розрахунки підготували серію корекцій траєкторії та заключний маневр на зниження. Напередодні входу оператори помітили розбіжності між прогнозованими та фактичними параметрами, але спроби уточнити позицію не запобігли трагедії: після проходження за диском планети сигнал із MCO не поновився. Пізніше розрахунки показали, що апарат пройшов занадто низько — порядку десятків кілометрів замість проектних ~150 км, і, ймовірно, зруйнувався в атмосфері або пішов на сонячну орбіту.
Офіційне розслідування виявило просту, але фатальну помилку: дані про імпульс двигунів, надані підрядником (Lockheed Martin), були у фунт-секундах (популярна у США одиниця), тоді як навігаційне програмне забезпечення очікувало значення у ньютон-секундах (SI). Ця неузгодженість (коефіцієнт ≈4,45) призвела до неправильної оцінки корекцій траєкторії і, зрештою, до надто низького вхідного профілю. У звіті комісії також зазначалося, що системний контроль і верифікація процедур обміну даними були недостатніми.
Наслідки були серйозними — було втрачено дорогий науковий апарат, а разом із ним і частину комунікаційних можливостей для майбутніх місій. Випадок MCO став класичним прикладом того, як «людські» та організаційні помилки в системній інженерії можуть обернутися катастрофою в космічних проектах. NASA переглянуло підходи до вимог щодо інтерфейсів ПЗ, верифікації одиниць вимірювання та міжкомандного контролю, посилило тестування та процедури перевірки контрактних постачальників.
Уроки Mars Climate Orbiter — прості та важливі: чіткі специфікації даних, обов'язкова уніфікація одиниць і строга перевірка взаємодії всіх підсистем — не менш критичні, ніж якість обладнання. Помилка одиниць виміру стала предметом навчання інженерів і додала привід для посилення процедур «все-все-перевірити» у подальших марсіанських програмах.
