26 грудня 1974 року з космодрому Байконур ракета-носій «Протон-К» успішно вивела на орбіту радянську довготривалу орбітальну станцію «Салют-4». Станція стала важливим етапом у розвитку наукових та пілотованих космічних програм СРСР. Період експлуатації станції — 1974–1977 роки.
На відміну від деяких станцій, створених на базі військових платформ «Алмаз», «Салют-4» була орієнтована переважно на наукові дослідження, включаючи астрофізику та спостереження Сонця. На борту станції перебував сонячний телескоп ОСТ-1, що дозволив проводити детальні спостереження сонячної активності.
В рамках місії були виконані:
-
тривалі пілотовані експедиції (до 63 діб);
-
медичні дослідження впливу невагомості на людину;
-
астрофізичні та геофізичні експерименти.
Екіпажі та місії
На станції працювали екіпажі:
-
«Союз-17» (січень–лютий 1975 року). Екіпаж, що складався з двох космонавтів (командира Олексія Губарєва та бортінженера Георгія Гречка), провів на станції 29 діб, виконавши велику наукову програму.
-
«Союз-18» (травень–липень 1975 року). Експедиція, в якій брали участь два космонавти (командир Петро Климук та бортінженер Віталій Севастьянов), тривала 63 доби, що на той час стало одним із найтриваліших польотів в історії космонавтики.
Отримані дані стали основою для подальшого розвитку радянських орбітальних станцій та майбутніх проєктів, включаючи «Мир».
