Ми вже майже звикли до того, що ракети у космос злітають майже кожен день з усіх куточків світу. Все більше позначок на карті, де з'являються нові космодроми, нові виробники космічних зондів, ракет, супутників і т.д. Вже звичним стало й те, що на навколоземній орбіті бовтається у вакуумі МКС з постійною присутністю людини. Навіть вже на Марсі колесять земні ровери, досліджуючи далеку від нас планету. Ба навіть створений землянами апарат Вояджер вийшов з Сонячної системи в летить на зустріч невідомому більш ніж 40 років!
Це вже все стало майже звичним, даністю часу, майже повсякденністю. Пересічна людина тільки б знизала плечами про новину, що з якогось космодрому запустили на орбіту декілька десятків супутників для доступу в інтернет — це вже дуже звично, буденно, нормально. А як інакше? Начебто все так і має бути. Нова полетіла ракета, ну і що?
Проте ще не так давно, як має здаватися, космос був заветною мрією, і щоб туди дістатися людству прийшлося платити велику ціну, не тільки земними ресурсами, дослідами, часом, а ще й життями. Прогрес завжди супроводжується жертвами, але ми повинні пам'ятати про це, щоб розуміти цінність того надбання, яке ми отримуємо завдяки тим першопрохідникам, які поклали своє життя заради майбутнього і вже нашого сьогодення.
Найгучніші космічні катастрофи
Пожежа в апараті Аполон-1 27 січня 1967 року призвела до загибелі трьох астронавтів НАСА, Гаса Гріссома, Еда Уайта та Роджера Чаффі під час наземного випробування, коли вони не змогли вибратися з палаючої капсули і фактично вмерли від того, що задихнулися від угарного газу.
15 листопада 1967 року під час повернення на ракетоплані North American X-15 Майкл Адамс, що пілотував повітряне судно, потрапив у гіперзвуковий штопор і розбився.
23 квітня 1967 року під час запуску космічного корабля «Союз-1» загинув радянський космонавт Володимир Комаров. Проблеми з апаратом виникли вже після старту ракети, коли відмовили відразу декілька важливих систем корабля, що не дозволило апарату вийти на орбіту. Було прийнято рішення повертати капсулу на Землю, Комаров навіть зміг якось взяти контроль над кораблем і його зорієнтувати. Але «Союзу» не вдалося безпечно сісти, бо не спрацював штатно його гальмівний парашут, і космонавт загинув у капсулі від удару о поверхню Землі.
У 1971 році під час повернення радянських космонавтів Георгія Добровольського, Владислава Волкова и Віктора Пацаєва виникла проблема в витоком повітря з апарата, на якому вони поверталися на Землю. Кабіна розгерметизувалися і космонавти загинули від задуху.
28 січня 1986 року американський шаттл Челленджер STS-51-L злетів у небо, але вже через хвилину на кораблі відбувся вибух. Капсула з астронавтами, які ще були живі, впала у воду. Причиною загибелі астронавтів фактично став удар об воду. Закинули 7 членів екіпажу: Ел Онизука, Кріста Маколіфф, Грег Джарвіс, Джуді Рєзнік, Майк Сміт, Дік Скобі, Рон Макнейр. Безпосередньою причиною аварії є витік газів через з'єднання елементів твердопаливного прискорювача, що потягнуло за собою низку несправностей та подальший вибух.
Наступна трагедія сталася також із кораблем програми «Спейс Шаттл» у 2003 році. «Колумбія» під час повернення на Землю розвалилася на шматки. Загинуло сім астронавтів: Девід Браун, Лорел Кларк, Майкл Андерсон, Ілан Рамон, Рік Хасбенд, Калпана Чавла, Вільям МакКул. Причиною став шматок теплоізолюючої піни, яка відвалилась ще при старті корабля та пошкодила крило. І вже тоді, коли здавалося, що Земля так близько, шаттл почав розвалюватися на гіперзвуковій швидкості.
І це не враховуючи ті, що відбувалися під час тестів інших ракет. А та ж сама катастрофа на Байконурі, коли загорілося пальне в балістичній ракеті Р-16 та загинуло тільки за офіційними даними 78 осіб (а за іншими джерелами від 92 до 126). А ще ті, про які ми не знаємо, бо інформацію засекречено. Все це має бути для нас завжди нагадуванням, які жертви понесло людство заради тих, поки ще маленьких кроків в освоєнні космосу.
