Космічні телескопи Hubble і James Webb отримали зображення незвичайної області зореутворення в туманності Кіля. Її прозвали «Котячою головою» через характерну форму темної пилової структури, яка на тлі світного газу нагадує котячу мордочку. Область розташована приблизно за 7500 світлових років від Землі.
«Котяча голова» — не окрема туманність, а частина значно більшої туманності Кіля. Її вигляд формується завдяки взаємодії газу, пилу та випромінювання молодих зір. На знімках Hubble і Webb ця ділянка постає зовсім по-різному, адже телескопи спостерігають Всесвіт у різних діапазонах електромагнітного спектра.
Зображення Hubble у видимому світлі демонструє темний пиловий стовп на тлі яскравого газу. Його обриси добре помітні завдяки контрасту між щільною речовиною та освітленими ділянками навколо. Світіння газу й розсіяне зоряне світло створюють складну кольорову структуру, а в пиловій хмарі можна помітити окремі яскраві ділянки.
Такі щільні скупчення газу й пилу можуть приховувати молоді зорі, які ще перебувають на ранніх етапах формування. Водночас видиме світло не здатне повністю проникнути крізь густі пилові хмари, тому частина процесів залишається недоступною для спостережень Hubble.
Інфрачервоні спостереження James Webb дають змогу зазирнути крізь частину пилових хмар і розглянути структури, які приховані на знімках у видимому світлі. На зображеннях помітні численні зорі та тонкі волокнисті структури газу й пилу. Спостереження в середньому інфрачервоному діапазоні також допомагають досліджувати нагрітий пил і молекули, що містять вуглець.
Різниця між зображеннями двох телескопів не означає, що вони показують різні об'єкти. Це два способи дослідити ту саму область: Hubble розкриває її структуру у видимому світлі, тоді як Webb виявляє деталі, які залишаються прихованими за пилом.
Масивні зорі випромінюють потужне ультрафіолетове світло та створюють зоряні вітри, які впливають на навколишні газопилові хмари. Під їхньою дією речовина нагрівається, розсіюється та набуває складних форм. Щільніші ділянки можуть довше протистояти цьому впливу, утворюючи характерні стовпи й виступи.
Саме такі процеси формують виразні структури в областях зореутворення. Спільні спостереження Hubble і Webb дають змогу розглядати їх у різних діапазонах світла та краще досліджувати середовище, у якому народжуються нові зорі.
