Космічний телескоп James Webb отримав детальне зображення області активного зореутворення NGC 7129, розташованої приблизно за 3300 світлових років від Землі у сузір’ї Цефея. В інфрачервоному діапазоні телескоп зміг розгледіти безліч молодих зір і протозір, прихованих за хмарами газу та пилу, а також струмені речовини, які вони викидають у навколишній простір.
NGC 7129 являє собою молоду область зореутворення, де одночасно відбуваються різні етапи формування зір. Більш масивні об’єкти тут уже досягли стадії до виходу на головну послідовність, тоді як інші зорі все ще перебувають на раннішому протозоряному етапі.
Саме взаємодія цих молодих об’єктів із навколишньою речовиною створює складну структуру, яку вдалося показати телескопу Webb.
Зорі змінюють навколишню хмару
Найпомітнішим об’єктом у центрі зображення є зоря LkHα 234. Її маса приблизно у 5–8 разів більша за сонячну, і вона перебуває на стадії до виходу на головну послідовність. Такі зорі вже переважно завершили накопичення речовини, але ще продовжують стискатися під дією власної гравітації та нагріватися.
Ліворуч від неї розташована величезна порожнина в навколишній молекулярній хмарі. Її розмір становить близько 3,5 світлового року. Вона сформувалася під впливом випромінювання зорі та потоків речовини, які LkHα 234 викидала на ранніших етапах свого розвитку.
Ці процеси поступово видувають газ із області навколо зорі та змушують його світитися. Водночас вплив молодих зір не обмежується руйнуванням хмари: частина газу стискається, що може створювати умови для формування нових зір.
Додаткові структури створюють зоряні вітри інших молодих об’єктів. Коли потоки речовини стикаються з навколишнім газом, виникають ударні хвилі та дугоподібні області стисненої речовини.
На межі гарячої області навколо зір і холоднішого щільного молекулярного газу формується так звана фотодисоціаційна область. Тут ультрафіолетове випромінювання руйнує молекули водню на окремі атоми. Такі процеси поступово змінюють хімічний склад і структуру хмари, яка протягом мільйонів років розсіюватиметься.
Протозорі створюють космічну «бурю»
Права частина зображення виглядає зовсім інакше. Червонуваті структури тут пов’язані з набагато молодшими об’єктами — протозорями, які все ще активно накопичують масу.
У міру зростання протозорі викидають у навколишній простір струмені гарячої речовини. Вони стикаються зі щільними газом і пилом, що оточують молоді зорі, створюючи ударні хвилі. Саме ці взаємодії формують складні червонуваті структури, добре помітні на знімку Webb.
У NGC 7129 одночасно діють кілька таких струменів. З точки зору спостерігача вони накладаються один на одного, тому ця частина області зореутворення виглядає особливо хаотично.
Ще кілька потоків речовини видно у верхній лівій частині зображення, поруч із блакитнуватою областю. У її центрі розташована протозоря, оточена диском речовини. Цей диск відкидає тінь на навколишню туманність — структура нагадує «тінь кажана», яку раніше спостерігав космічний телескоп Hubble.
Webb зазирнув крізь пил
Молоді зорі часто практично неможливо побачити у звичайному видимому діапазоні: їх приховують щільні оболонки з газу та пилу. Інфрачервоні прилади James Webb дають змогу спостерігати крізь ці хмари та вивчати найраніші етапи еволюції зір.
NGC 7129 раніше спостерігав космічний телескоп Spitzer. Однак значно вища просторова роздільна здатність Webb дала змогу розглянути набагато більше деталей — тонкі структури газу та пилу, окремі молоді зорі та безліч далеких галактик на задньому плані.
Нові спостереження допоможуть астрономам краще зрозуміти, як молоді зорі впливають на навколишню речовину та яким чином їхнє випромінювання, зоряні вітри й потоки речовини поступово змінюють середовище, у якому формуються наступні покоління зір.
