14 жовтня в історії космонавтики — це не лише дати запусків, а й історії про те, як космічні технології змінювали зв’язок на Землі, як NASA поверталося до пілотованих польотів після трагедії та як науковці готуються досліджувати світи, де можуть існувати умови, придатні для життя. Цього дня відбулися події, пов’язані з радянським супутниковим зв’язком, американською місячною програмою, вивченням Сонця та дослідженням крижаного супутника Юпітера.
1965 рік — «Молнія-1-02»: супутник для зв’язку з віддаленими регіонами
14 жовтня 1965 року Радянський Союз запустив супутник зв’язку «Молнія-1-02». Він належав до раннього покоління апаратів, призначених для передавання телевізійних програм, телефонних розмов та інших повідомлень на великі відстані. Розвиток цієї системи мав особливе значення для країни з великою територією, зокрема для районів Сибіру та Крайньої Півночі, де створення наземної інфраструктури зв’язку було складним завданням.
Супутники «Молнія» використовували високоеліптичні орбіти. На відміну від геостаціонарного супутника, який постійно перебуває над тією самою областю екватора, такий апарат значну частину часу проводив над північними широтами. Завдяки цьому він міг забезпечувати тривалі сеанси зв’язку з регіонами, для яких геостаціонарна орбіта була менш зручною.
Сам «Молнія-1-02» не став довговічним робочим апаратом: його експлуатація виявилася нетривалою. Проте запуск був частиною розвитку нового напряму космічного зв’язку. Наступні супутники цієї серії стали складовою системи, яка дала змогу передавати телевізійні програми та підтримувати зв’язок між віддаленими районами СРСР.
1968 рік — Apollo 7: перша пряма телетрансляція американського екіпажу з космосу
14 жовтня 1968 року екіпаж Apollo 7 провів першу пряму телевізійну трансляцію американських астронавтів із космосу. Волтер Ширра, Донн Айзлі та Волтер Каннінгем показали глядачам життя на борту корабля й розповіли про перебіг польоту. Камера важила близько двох кілограмів, а її використання в програмі місії обговорювали в NASA практично до самого старту.
За цим, на перший погляд, звичайним телевізійним ефіром стояла важлива віха американської космічної програми. Після пожежі в кабіні Apollo 1 у січні 1967 року, яка забрала життя астронавтів Вірджила Гріссома, Едварда Вайта та Роджера Чаффі, NASA довелося переглянути конструкцію корабля й підходи до безпеки пілотованих польотів. Apollo 7 стала першою пілотованою місією програми Apollo. Її завданням було підтвердити, що командний і службовий модулі готові до подальших випробувань.
Корабель стартував 11 жовтня 1968 року на ракеті Saturn IB і провів на навколоземній орбіті близько 11 днів. Екіпаж перевіряв двигуни, системи навігації та керування, а також виконував маневри, необхідні для майбутніх зближень і стикувань під час місячних експедицій. Загалом астронавти провели сім телевізійних трансляцій. Попри просту за сучасними мірками якість зображення, вони дали глядачам змогу побачити, як відбувається робота в космосі.
Місія завершилася успішно й підтвердила працездатність корабля. Уже в грудні того самого року Apollo 8 вирушила до Місяця, а менш ніж за рік Apollo 11 доставила перших людей на його поверхню. Отже, політ Apollo 7 став одним із ключових етапів на шляху до висадки на Місяць.
2021 рік — CHASE: Китай розпочав космічні спостереження за Сонцем
14 жовтня 2021 року Китай запустив сонячну обсерваторію CHASE — Chinese H-Alpha Solar Explorer. Апарат також відомий під назвою Xihe, що відсилає до китайської міфології та богині Сонця. Місія стала першою китайською космічною науковою програмою, спеціально орієнтованою на спостереження за Сонцем.
Головний прилад супутника — спектрограф, який працює в діапазоні лінії водню Hα. Ця лінія дає змогу досліджувати структуру й динаміку сонячної атмосфери, зокрема ділянки, де відбуваються зміни, пов’язані зі спалахами та іншими проявами сонячної активності. CHASE може отримувати зображення всього сонячного диска й окремих ділянок, які цікавлять науковців, відстежуючи зміни з високою просторовою та часовою деталізацією.
Вивчення Сонця важливе не лише для фундаментальної науки. Сонячні спалахи та викиди плазми можуть впливати на супутники, радіозв’язок, навігаційні системи й роботу електричних мереж. Спостереження за процесами в сонячній атмосфері допомагають дослідникам краще розуміти походження цих явищ і вдосконалювати моделі космічної погоди.
CHASE також дає змогу перевіряти нові технології супутникової платформи та наукової апаратури. Для Китаю ця місія стала кроком до розвитку власної програми космічних досліджень Сонця.
2024 рік — Europa Clipper вирушила досліджувати океанічний світ Юпітера
14 жовтня 2024 року ракета Falcon Heavy компанії SpaceX стартувала з Космічного центру імені Кеннеді у Флориді з автоматичною міжпланетною станцією NASA Europa Clipper. Її мета — Європа, один із найбільших супутників Юпітера, вкритий крижаною оболонкою. Наукові дані свідчать, що під поверхнею Європи може міститися глобальний океан рідкої води, об’єм якого, за деякими оцінками, перевищує сумарний об’єм океанів Землі.
Сама наявність води не гарантує існування життя. Для цього потрібні й інші умови, зокрема відповідний хімічний склад і джерело енергії. Тому завдання Europa Clipper — не виявити живі організми безпосередньо, а з’ясувати, чи може середовище під крижаною поверхнею Європи бути придатним для життя.
Космічний апарат оснащений дев’ятьма науковими приладами. Камери дадуть змогу докладно дослідити рельєф і геологічні особливості поверхні, спектрометри — визначити склад льоду та інших речовин, а радар — дослідити крижану оболонку й шукати структури під нею. Магнітометр і прилад для вимірювання плазми допоможуть вивчити взаємодію Європи з магнітним полем Юпітера та отримати додаткові відомості про підповерхневий океан.
Europa Clipper не виходитиме на орбіту самої Європи: апарат обертатиметься навколо Юпітера й здійснюватиме серію близьких прольотів повз супутник. Таке рішення дає змогу проводити дослідження й водночас скорочувати час перебування в найнебезпечніших радіаційних областях. Загалом заплановано 49 прольотів Європи, під час яких станція обстежуватиме різні ділянки її поверхні.
Політ до Юпітера триватиме кілька років. Прибуття апарата до планети очікується у 2030 році, а основна серія наукових прольотів повз Європу має розпочатися у 2031-му. Отримані дані допоможуть науковцям оцінити умови в підповерхневому океані та зрозуміти, наскільки цей далекий крижаний світ придатний для існування життя.
