Європейський зонд SMART-1 3 вересня 2006 року врізався в Місяць. Це не була катастрофа — зіткнення було навмисним і стало фіналом трирічної місії, яка починалася як технічний експеримент, а завершилася успішною демонстрацією технології, що згодом стала важливою частиною далеких космічних місій.
Що таке SMART-1
SMART-1 — це абревіатура від Small Missions for Advanced Research in Technology. Це був перший європейський місячний апарат і перша місія програми, у межах якої ESA випробовувало недорогі технології. Головною метою було випробування сонячної електричної тяги — іонного двигуна, який використовує електроенергію від сонячних панелей для прискорення іонів ксенону.
До Місяця SMART-1 дістався приблизно за 14 місяців, поступово збільшуючи свою орбіту за допомогою іонного двигуна. Після виходу на місячну орбіту апарат продовжував наукові спостереження ще близько півтора року. Спочатку передбачалося, що він впаде на Місяць у вересні 2005 року, але інженери продовжили термін його роботи ще на рік. Ксенон для іонного двигуна закінчився ще у 2005 році, але апарат продовжив роботу завдяки продовженню місії. Перед зіткненням інженери використали паливо, що залишилося в двигунах системи орієнтації, щоб точно скоригувати час і місце падіння.
Зрештою інженери спрямували апарат на поверхню Місяця — він врізався в район під назвою «Озеро Досконалості» на швидкості 7200 км/год. На Землі зафіксували спалах, а через 11 років орбітальний апарат NASA LRO виявив кратер, що утворився після зіткнення SMART-1 з поверхнею Місяця.
Чому це важливо сьогодні
Головна спадщина SMART-1 — не місце його падіння на Місяць, а технологія, яку він допоміг перевірити під час реального космічного польоту. Апарат продемонстрував, що сонячна електрична тяга може використовуватися для тривалих міжпланетних перельотів, поступово розганяючи космічний апарат невеликими, але постійними імпульсами.
На відміну від хімічних двигунів, іонний двигун створює дуже невелику тягу. Зате він здатен працювати місяцями і навіть роками, витрачаючи порівняно невелику кількість палива. Саме тому така технологія особливо цікава для польотів до віддалених планет і малих тіл Сонячної системи.
Сьогодні розвиток цієї технології продовжується в нових поколіннях космічних апаратів. Один із найяскравіших прикладів — європейська місія BepiColombo, яка прямує до Меркурія. Її електричні двигуни використовувалися протягом багаторічного перельоту і допомогли апарату поступово змінювати орбіту, незважаючи на величезну відстань від Землі.
Саме сьогодні, 3 вересня 2026 року, BepiColombo починає фінальний етап своєї подорожі до Меркурія — від зв'язки апаратів відокремлюється перелітний модуль Mercury Transfer Module. Виходить символічний збіг: рівно 20 років тому SMART-1 завершив свою місію зіткненням із Місяцем, а сьогодні технологія сонячної електричної тяги продовжує працювати вже на шляху до іншої планети.
SMART-1 не був початком використання електричної тяги в космосі, але став важливою частиною її розвитку. Його експеримент допоміг Європі отримати практичний досвід експлуатації цієї технології — досвід, який через два десятиліття продовжує використовуватися в нових місіях до найрізноманітніших куточків Сонячної системи.
