В 90-і роки аналіз ринку комерційних космічних послуг показував стійкий попит на запуск багатотонних космічних апаратів зв’язку, якій не могли задовольнити ракети-носії, які існували на той час. Українське КБ «Південне» вже мало на той час ракету «Зеніт-2», яка відзначалася надійністю, автоматизацією передпускових перевірок і пуску, точністю виведення на орбіту та інших корисних якостей. До того ж вона працювала на екологічних рідкому кисні і гасі. Саме вона найбільш відповідала вимогам тогочасного ринку і саме вона була запропонована у міжнародних переговорах стосовно створення плавучого космодрому.
Сенс плавучого космодрому у тому, що старт із екватора дозволяє максимально використовувати ефект обертання Землі та виводити на орбіту корисне навантаження більшої маси із меншими витратами палива.
Після успішних переговорів у березні 1995 року зацікавленим сторонам був представлений концептуальний проект комплексу «Морський старт». До роботи над проектом було залучено компанію «Кварнер» із Норвегії, яка мала у власності нафтову платформу, яка не використовувалась за призначенням після пожежні на ній і була придатною для створення стартового майданчика. Заявлені у проекті пускові можливості нового комплексу передбачали запуски вантажів з акваторії Тихого океану на різноманітні орбіти і відлітні траєкторії. Запуски мали проводитись на комерційній основі у інтересах операторів космічних комунікацій.
Для остаточної розробки проекту була створена міжнародна компанія Sea Launch («Морський старт»), у якій взяли участь такі компанії:
– Компанія «Боїнг» (Boeing Commercial Space Company), США – кредитування, загальне керівництво і контроль, розробка і виготовлення блоків корисного вантажу, 40% капіталу;
– Компанія «Кварнер» (Kvaerner Maritime a.s.), Норвегія – переобладнання стартової платформи «Odyssey», виготовлення складально-командного судна та їх подальша експлуатація, 20% капіталу;
– «Ракетно-космічна корпорація «Енергія», росія – доробка і виготовлення розгінних блоків ДМ, розробка і виготовлення комплексу автоматичних систем управління підготовкою пуску, керівництво підготовкою та здійсненням пуску, 25% капіталу;
– КБ «Південне», Україна – доопрацювання ракети-носія «Зеніт-2», ув’язка її з розгінним блоком ДМ і блоками корисного вантажу, участь в підготовці і здійсненні пуску, 5% капіталу;
– «Виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод», Україна – виготовлення ракет-носіїв, участь в їх підготовці на складально-командному судні та стартовій платформі, 10% капіталу.
Фото: D. Ramey Logan
У новоствореному комплексі були такі підрозділи: ракетний, підрозділ космічного апарату, морський і підрозділ базового порту.
Ракетний підрозділ – триступенева ракета «Зеніт-3SL» у різних можливих модифікаціях, а також відповідне технологічне обладнання на командно-складальному судні і стартовій платформі, системи для складання і випробування ракет, підготовки і проведення пуску.
Підрозділ космічного апарату – розміщений у базовому порту виробничий корпус для підготовки космічного апарату і складання блоку корисного навантаження, який у свою чергу має космічний апарат із відповідним перехідним обладнанням, польотну авіоніку і головний обтічник.
Морський підрозділ – складально-командне судно і стартова платформа з місцем базування, яким було визначено порт Лонг-Біч (США).
Підрозділ базового порту – офісні приміщення, причальне обладнання, сховище для ракет-носіїв і розгінних блоків та все, що стосується проекту у порту.
Складально-командне судно «Sea Launch Commander» є спеціально спроектованим кораблем, який є плавучим цехом для складання ракети-носія із корисним вантажем і перевірки всіх її систем. Також на ньому розміщений центр керування пуском, який дистанційно керує передстартовою підготовкою і пуском, здійснює приймання і обробку телеметрії.
Стартова платформа «Odyssey» – одне з найбільших у світі напівзанурюваних суден, створене на базі морської бурової платформи (водотоннажність при пуску ракети-носія — 46000 т). На ній розміщене стартове обладнання та системи автоматичної передстартової підготовки і пуску ракети-носія. Під час перевірки і старту на платформі не працює жодна людина, весь персонал переміщується на складально-командне судно.
Ракета-носій «Зеніт-2S» створена як модифікація I і II ступенів РН «Зеніт-2», яка експлуатується на Байконурі. Також на стартовій платформі під цю ракету було застосоване обладнання, яке дозволяло компенсувати морську хитавицю під час вертикального розміщення ракети перед пуском. Систему утримання було створено для запобігання її падінню від вітру ще під час запусків із космодрому Байконур.
Загалом роботи велись у такій послідовності. Після підготовки космічного апарату і складання блоку корисного вантажу останній наземними транспортними засобами подавався по апарелі на складально-командне судно у приміщення складання ракети-носія і корисного вантажу. Після закінчення робіт цього етапу зібрана ракета краном стартової платформи «Odyssey» перевантажувалась у ангар на її верхній палубі.
Далі був перехід обох суден з базового порту до точки старту на екваторі з координатами 0°00' пн.ш. 154°00' з. д., поблизу острова Різдва. Ця ділянка океану за метеорологічними даними за 150 років спостережень вважається однією з найбільш спокійних. Також вона віддалена від морських шляхів. Проте кілька разів погода у цьому місці змушувала переносити час старту, іноді на декілька днів.
Після прибуття на точку пуску стартова платформа переводилась у напівзанурений стан, а складально-командне судно ставало поряд і з’єднувалось із нею перехідним містком. Пускова команда починала підготовку до пуску.
За 20 годин до пуску основний персонал переміщується на командне судно і воно відходить на безпечну відстань — 5 км, а невелика група фахівців переводить комплекс у автоматичний режим. За 3 години 20 хв. до пуску, перед заправкою ракети компонентами палива всі фахівці гелікоптером переміщуються на командне судно. Всі подальші дії відбуваються у автоматичному режимі відповідно до команд з центру управління пуском на судні. Тут у реальному часі відбувається оперативний контроль з метою зупинки пуску в разі нештатної ситуації.
Створений для «Морського старту» комплекс зв’язку дозволяв у реальному часі відслідковувати телеметрію прямо у КБ «Південне», це було одне з важливих питань при створенні проекту «Морського старту». Для забезпечення постійної безперебійної передачі телеметрії застосовувався виносний вимірювальний пункт, який був розроблений і створений у КБ «Південне», він розташовувався на одному з островів Французької Полінезії.
Графік роботи компанії Sea Launch передбачав достатньо жорсткі терміни проведення робіт із забезпечення першого демонстраційного пуску вже у березні 1999 року. І дійсно, після всіх робіт перший демонстраційний пуск ракети-носія «3eніт-3SL» відбувся 27 березня 1999 року, який продемонстрував потенційним замовникам можливості «Морського старту». У жовтні того ж року був успішно здійснений перший комерційний пуск.
Але у економічному плані все було не так гладко.
Проект «Морський старт» створювався як беззбитковий, проте ще на стадії розробки бюджет був значно перевищений і це збільшення витрат у вигляді декількох сотень мільйонів доларів лягло важким фінансовим тягарем на компанію «Sea Launch». На додаток до цього Боїнг Коммершиал Спейс Компані збільшив на 40% від бізнес-плану ціну корисного вантажу, а ціни на запуски, які склалися на той момент, були нижчими від запланованих і це не дозволяло подолати борги, що накопичувались.
Також для запусків планувалося 2-3 послідовних старти ракет за один вихід на точку пуску, проте технічного рішення для цього так і не було запропоновано, відповідно запускалася одна ракета, що робило запуск значно дорожчим.
У 2005-2006 роках РКК «Енергія» робила спроби виправити економічне положення через скорочення витрат, активізацію маркетингу і більш агресивні ціни. Проте це нічого не дало. До того ж Боїнг у 2006 році отримав альтернативний доступ до ринку комерційних пускових послуг через компанію Unated Launch Alliance, а відтак «Морський старт» його більш не цікавив, адже з’явилась можливість створювати американську важку ракету. І «Морський старт» передбачав виведення ракет лише на навколоземні орбіти, а американці вже тоді почали створення програм польотів на Місяць та Марс.
Подальші проблеми «Морського старту» у російському інтернеті ніяк не висвітлюються, та все ж є інформація, що у 2006 році залихоманило виробництво і постачання російських двигунів РД-171 першого ступеня для «Зеніт-3SL» та розгінного блоку ДМ. Це практично звело до нуля всі зусилля в спробі вийти на беззбитковий бізнес.
У 2007 році корпорація намагалася знайти інвестора у росії, проте процес узгодження контрактів був важким і затягнувся до листопада 2008 року, але тут далася взнаки світова фінансова криза і інвестор втратив можливості для закриття угоди.
22 червня 2009 року міжнародний консорціум Sea Launch Company (SLC) оголосив про своє банкрутство і реорганізацію, після чого РКК «Енергія» через свою дочірню компанію отримала 95% акцій. На той час активи консорціуму складали за різними оцінками від 100 до 500 млн. доларів, а борги — від 500 млн до одного мільярда доларів.
Проте у 2011 році після завершення процедури банкрутства та реорганізації, робота проекту відновилася. 24 вересня 2011 року відбувся черговий запуск ракети-носія.
У лютому 2014 року росія напала на Україну і почала дії по відокремленню Криму від України, фактично гібридну війну.
26 травня 2014 році зі стартової платформи проекту «Морський старт» був здійснений останній запуск. Всього було виконано 36 пусків, при цьому 1 частково вдалий та 3 невдалих. Для такого роду діяльності це відмінний результат.
22 серпня 2014 року на фоні війни росії на сході України було оголошено, що «Морський старт» призупиняє свою діяльність до середини 2015 року. У кінці грудня 2014 року віце-прем’єр рф Дмітрій Рогозін заявив, що ракети «Зеніт» скоріш за все не будуть використовуватись у проекті «Морський старт», а місце США займуть держави БРІКС. Також РКК «Енергія» планувала використовувати у проекті свою важку ракету «Ангара». Проводились переговори про продаж проекту із США, Китаєм, Австралією, ОАЕ та Бразилією, проте ці держави не виявили зацікавленості.
Рішення про закриття «Морського старту» було ухвалене вже у 2014 році, його збиралися порізати на метал і продати. Українська сторона на раді директорів умовила учасників дати можливість викупити проєкт, пообіцявши знайти інвесторів, які вкладуть необхідні кошти, а Україна візьме на себе відповідальність за організацію експлуатації.
Російська ракетно-космічна корпорація «Енергія» підтримала ініціативу. У січні – лютому 2015 року було погоджено всі базові та принципові умови як самої угоди, так і подальшого співробітництва. А в березні їх офіційно закріпили на території США. Вже в червні того ж року в Пекіні погоджували умови роботи з китайським інвестором. Передбачалося, що він стане власником проєкту, а українці та росіяни повністю забезпечать експлуатацію.
Далі виникла пауза, бо росіяни мали отримати погодження на найвищому рівні. І раптом з’явилася достатньо серйозна американська компанія, яка навіть погасила борг за стоянку в порту всієї інфраструктури «Морського старту». Скоріш за все американці не хотіли, щоби «Морський старт» дістався китайцям...
Стало зрозуміло, що без участі українських спеціалістів утримувати та експлуатувати платформу неможливо. На КБ «Південне» тоді сказали: не має значення, хто інвестор – головне, щоб усю матеріальну частину, передовсім ракети-носії, замовляли у самого КБ та заводу «Південьмаш».
«Та раптом, напередодні заяви про принципову домовленість з американцями, з’явився новий покупець – доволі успішна російська авіаційна компанія S7, яка пообіцяла підтримувати. Ми, зі свого боку, закладали серйозні юридичні гарантії дотримання матеріальної частини, бо нам було необхідно ще 5–6 років для створення ракети нового покоління – «Маяк 3-9». Увесь цей час фінансування замовлень у українських підприємств мали забезпечуватися гарантіями російського уряду», – розповідав генеральний директор КБ «Південне» Олександр Дегтярьов.
У 2016 році знову велись переговори про продаж «Морського старту» Австралії, і знову безуспішно.
А надалі можна згадати колишнього президента Грузії Міхеїла Саакашвілі. Він про росіян сказав так: «Русскіє хорошиє хвататєлі, но очень плохіє дєржатєлі». На прикладі «Морського старту» це висловлювання цілком підтвердилося. Його у вересні 2016 року купила російська група S7, згодом відбулися різні події навкруг багатостраждального проекту...
У червні 2019 року, під час прес-туру на КБ «Південне», генеральний директор КБ Олександр Дегтярьов так сказав щодо подальшої долі «Морського старту»: «Росіяни взяли тайм-аут, щоб визначитися, що робити далі. Сьогодні, хоча я офіційних документів не бачив, російське Космічне агентство ухвалило рішення перевезти все обладнання на Далекий Схід. А це означає, що воно все вийде з території США вже без американської комплектації, і це буде просто металобрухт». Ці слова виявились пророчими, бо окрім американського інформаційно-зв’язкового обладнання компанії Боїнг було демонтоване і українське пускове обладнання для ракети «Зеніт» від «Південмашу».
17 березня 2020 року складально-командне судно «Sea Launch Commander», а 25 березня 2020 року стартова платформа «Odyssey» «Морського старту» прибули до нового базового порту у смт Слов’янка Приморського краю на Слов’янський судноремонтний завод.
Росіянами висловлювалися наміри переробить «Морський старт» під російську ракету Союз-5, яка ще навіть не літала, перший запуск заплановано тільки на 2025 рік,.. зрештою 23 квітня 2020 року гендиректор S7 Владислав Фільов оголосив про замороження проекту на невизначений термін, при цьому окремо зазначив, що вартість базування комплексу «Морський старт» у рф виявилася вдвічі вищою, ніж у США, хоча спочатку російська влада говорила про економічні умови, які будуть аналогічні американським. Також один з функціонерів S7 Євгеній Єлін заявив, що утримання ракетно-космічного комплексу «Морський старт» на стоянці у Примор’ї обходиться більш ніж у 1 млн доларів на місяць; ці витрати оплачує авіакомпанія S7.
Владислав Фільов у червні 2020 року намагався продати «Морський старт» Росатому, проте після аудиту стану самих суден, оцінки їх переобладнання та необхідності побудови фактично з нуля наземної інфраструктури і, зрештою, фінансової складової цих намірів, Росатом відмовився від сумнівного придбання.
11 квітня 2022 року глава Роскосмосу Дмітрій Рогозін повідомив ЗМІ, що зараз ведуться переговори з S7 про передавання «Морського старту» державі, а потім держкорпорації, бо в умовах санкцій комерційні запуски неможливі. Про продаж вже мова не йде.
Наразі для «Морського старту» все більш ніж туманне...
А тим часом з 2019 року Китай успішно виконує запуски ракет з плавучих платформ.
За відкритими матеріалами з Інтернету.
