Павло Попович став четвертим космонавтом Радянського Союзу та першим уродженцем України, який здійснив політ у космос. У серпні 1962 року він вирушив на орбіту на кораблі «Восток-4» і увійшов в історію як учасник першого групового польоту двох пілотованих космічних кораблів. Майже через 12 років Попович знову опинився в космосі — цього разу як командир «Союзу-14», який зістикувався з орбітальною станцією «Салют-3».
Його біографія тісно пов’язана з історією радянської космонавтики, яка на початку 1960-х років стрімко розвивалася після польоту Юрія Гагаріна. Водночас сам Попович народився далеко від центрів радянської космічної програми — у невеликому місті Узин Київської області.
Від Узина до першого загону космонавтів
Павло Романович Попович народився 5 жовтня 1930 року в Узині в сім’ї робітника. Після школи він навчався в ремісничому училищі в Білій Церкві, а потім закінчив Магнітогорський індустріальний технікум. Подальша доля Поповича виявилася пов’язана з авіацією: у 1954 році він закінчив військове авіаційне училище і став військовим льотчиком.
Наприкінці 1950-х років у СРСР розпочався відбір кандидатів до першої групи майбутніх космонавтів. Вимоги були надзвичайно високими: від кандидатів очікували відмінного здоров’я, фізичної підготовки, стійкості до перевантажень і здатності працювати в умовах, з якими людина раніше практично не стикалася.
У 1960 році Поповича зарахували до першого загону космонавтів. Разом із ним підготовку проходили майбутні учасники перших радянських космічних польотів, зокрема Юрій Гагарін, Герман Титов, Андріян Ніколаєв та інші.
Перші роки підготовки були пов’язані не лише з тренуваннями на центрифугах і польотами на літаках. Майбутніх космонавтів вивчали медики та фізіологи, відпрацьовувалися дії в умовах невагомості, аварійні процедури та різні варіанти поведінки космонавта після приземлення.
«Восток-4» і перший груповий політ
12 серпня 1962 року з космодрому Байконур стартував «Восток-4» із Павлом Поповичем на борту. За добу до цього на орбіту вирушив «Восток-3», яким керував Андріян Ніколаєв.
Це був новий для людства етап космічних польотів. Два пілотовані кораблі одночасно перебували на навколоземній орбіті, підтримували радіозв’язок між екіпажами та виконували узгоджену програму спостережень. Відстань між кораблями становила десятки кілометрів, однак з погляду тодішньої космонавтики сама можливість координувати дії двох екіпажів на орбіті мала велике значення.
«Восток-4» пробув у космосі 70 годин 44 хвилини. За цей час корабель здійснив 48 обертів навколо Землі. Попович виконував науково-технічні та медико-біологічні експерименти, зокрема пов’язані з впливом невагомості на організм людини.
Одним із незвичайних епізодів польоту стала пісня. Під час сеансу зв’язку Попович на прохання головного конструктора Сергія Корольова виконав «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…». Українська пісня прозвучала з орбіти під час одного з перших пілотованих космічних польотів і згодом стала однією з найвідоміших історій, пов’язаних із Поповичем.
15 серпня 1962 року «Восток-4» завершив політ. Попович благополучно повернувся на Землю і став четвертим радянським космонавтом. За перший політ йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Між двома польотами
Після «Востока-4» Попович не залишив загін космонавтів. Навпаки, наступні роки він продовжував підготовку до нових, значно складніших програм. Деякі з них так і не були реалізовані.
Попович входив до числа космонавтів, яких готували до перспективних польотів у межах радянської місячної програми. Розглядалася і можливість його участі в інших експериментальних місіях. Однак розвиток радянської пілотованої космонавтики неодноразово змінював плани, а частину проєктів було закрито або скасовано.
Паралельно Попович продовжував освіту. У 1968 році він закінчив Військово-повітряну інженерну академію імені М. Є. Жуковського, здобувши інженерну підготовку. Пізніше захистив дисертацію та отримав ступінь кандидата технічних наук.
У цей період радянська космічна програма поступово переходила від коротких одиночних польотів до тривалих експедицій та орбітальних станцій. Наступний політ Поповича вже мав проходити в зовсім іншому космічному середовищі.
«Союз-14» і «Салют-3»
3 липня 1974 року Павло Попович знову вирушив у космос. Цього разу він був командиром корабля «Союз-14», а його бортінженером став Юрій Артюхін.
5 липня корабель зістикувався з орбітальною станцією «Салют-3». Станція була частиною радянської програми «Алмаз» і мала військове призначення. Тому її завдання суттєво відрізнялися від завдань цивільних наукових станцій, з якими зазвичай пов’язують історію радянської пілотованої космонавтики.
Екіпаж Поповича та Артюхіна працював на станції близько двох тижнів. Під час експедиції космонавти проводили спостереження Землі, дослідження атмосфери й космічного простору, а також медико-біологічні експерименти. Значна частина програми була пов’язана з випробуванням можливостей орбітального комплексу та виконанням завдань зі спостереження з космосу.
19 липня «Союз-14» завершив політ. Загальна тривалість експедиції становила близько 15 діб. Після другого польоту Попович вдруге отримав звання Героя Радянського Союзу.
Після космосу
Космічні польоти стали найвідомішою частиною біографії Поповича, однак після них він продовжив працювати в радянській космонавтиці. У 1972 році він очолив одне з управлінь Центру підготовки космонавтів, а з 1978 року обіймав посаду заступника начальника Центру з науково-випробувальної роботи.
Таким чином, його роль поступово змінилася: від безпосереднього учасника перших космічних польотів він перейшов до підготовки наступних поколінь космонавтів та організації науково-випробувальної роботи. Попович також займався громадською діяльністю і протягом кількох скликань був депутатом Верховної Ради УРСР.
Після розпаду Радянського Союзу його життя продовжилося вже в іншій політичній та державній реальності. Попович працював у Москві у сфері моніторингу земель та екосистем. У 1999 році він очолив Український союз космонавтів.
Пам’ять про Павла Поповича
Павло Попович помер 29 вересня 2009 року в Гурзуфі. Він прожив 78 років і залишався одним із представників першого покоління радянських космонавтів.
Історичне значення його першого польоту визначається не лише тим, що уродженець України опинився серед перших людей, які побували в космосі. «Восток-4» став частиною переходу від одиночних польотів до складніших пілотованих операцій на орбіті. Під час цього польоту вперше було відпрацьовано зв’язок між двома екіпажами космічних кораблів, які виконували узгоджену програму.
Другий політ Поповича також відображав наступний етап розвитку космонавтики — появу орбітальних станцій і перехід до роботи екіпажів безпосередньо на їхньому борту.
Водночас біографія Поповича залишається частиною саме радянської історії космонавтики. Він народився і виріс в Україні, однак професійну кар’єру зробив у Військово-повітряних силах СРСР та радянській космічній програмі. Тому його історія цікава одразу в кількох вимірах: як історія людини з Узина, яка опинилася серед перших космонавтів людства, як історія розвитку пілотованої космонавтики та як частина складної історії України XX століття.
Ім’я Павла Поповича сьогодні насамперед пов’язане з «Востоком-4», першим груповим польотом та українською піснею, що прозвучала з орбіти. Але за цим символічним образом стояла більш ніж тридцятирічна робота в авіації та космонавтиці, два космічні польоти й участь у кількох ключових етапах становлення пілотованих космічних програм.
