«Аполлон-13» (оригінальна назва — Apollo 13) — культова космічна драма 1995 року про сьомий пілотований політ американців на Місяць, яку досі вважають еталоном жанру «реалістичний фільм-катастрофа». Картина заснована на реальних подіях та мемуарах астронавта Джима Ловелла «Загублений Місяць». У центрі сюжету — місія, яка мала стати третьою висадкою на Місяць, а перетворилася на смертельну гонку за виживання. Фільм майстерно поєднує документальну точність, психологічну напругу та драму про те, як люди не здаються навіть на межі загибелі.
Головну роль виконав Том Генкс, чия робота стала однією з вершин його кар'єри. Одразу після виходу «Аполлон-13» назвали головною подією року в жанрі «дорослого» кіно про космос. Стрічка досі вражає глядачів тим, як уміло тримає в напрузі, хоча фінал заздалегідь відомий кожному, хто хоч раз чув про історію американської космонавтики.
Виробництво та історія створення
Ідея екранізації народилася в 1993 році, коли студія Universal викупила права на книгу Ловелла. Режисерське крісло зайняв Рон Говард, який бачив у цій історії не просто хроніку краху місії, а універсальну притчу про людську мужність.
Сценаристи Вільям Бройлес-молодший та Ел Райнерт провели десятки інтерв'ю з реальними учасниками подій — від астронавтів до диспетчерів у Х'юстоні. Зйомки стартували на початку 1994 року і проходили в павільйонах Universal, а також на борту літака «блювотна комета», де актори вчилися працювати в умовах невагомості.
За камеру відповідав оператор Дін Канді, відомий за «Скелею» та «Сплеском». NASA надало повний доступ до своїх архівів і дозволило знімати в реальних центрах управління польотами.
У головних ролях
Том Генкс — Джеймс Ловелл
Кевін Бейкон — Джек Свайгерт
Білл Пекстон — Фред Гейз
Гері Сініз —
Кен Меттінглі
Ед Гарріс — Джин Кранц
Кастинг-директорам вдалося зібрати рідкісний за силою ансамбль: кожен актор — від Генкса до Гарріса — не просто грає роль, а буквально проживає її. Особливо виділяють Еда Гарріса, чий Джин Кранц став символом незламної волі та інженерної впертості.
Про що фільм «Аполлон-13»
Квітень 1970 року. Америка вже звикла до успішних місячних місій, і «Аполлон-13» сприймається як «чергова рядова експедиція». Джим Ловелл, Фред Гейз та Джек Свайгерт вирушають до Місяця, не підозрюючи, що їхні імена ввійдуть в історію зовсім не так, як планувалося.
На другу добу польоту, після рутинного перемішування кисню в баках, лунає вибух. Командний модуль «Одіссей» втрачає енергію, воду та більшу частину запасів кисню. Ловелл зв'язується із Землею і вимовляє фразу, яку згодом перекрутять у новинах, але саме вона стане заголовною для всієї історії: «Х'юстоне, у нас була проблема».
Тепер завдання №1 — не висадка на Місяць, а повернення додому живими. Інженери на Землі в авральному режимі вигадують, як відфільтрувати вуглекислий газ з повітря, заощадити решту енергії та розрахувати траєкторію обльоту Місяця за допомогою єдиного коригувального ввімкнення двигуна. Герої в космосі змушені жити в місячному модулі «Акваріус», який був спроєктований для двох діб роботи на двох, а тепер має пропрацювати четверо діб з трьома астронавтами на борту.
Головна думка фільму проста і геніальна водночас: коли технологія відмовляє, перемагає не суперменство, а холодна голова, командна робота та вміння вирішувати задачі з підручних матеріалів — навіть якщо ці матеріали пластикові пакети, скотч і картонні кришки від приладів.
Критика та нагороди
«Аполлон-13» зустріли із захватом і критики, і глядачі. На Rotten Tomatoes у фільму 96% схвалення (при 100+ рецензіях), а аудиторія оцінила його в 91%. На Metacritic — 77 балів, що для голлівудської драми середини 90-х — чудовий показник.
Що хвалять:
- Достовірність як двигун напруги. Глядач знає — всі виживуть. Але Говард так майстерно нагнітає обстановку, що серце починає битися частіше навіть при повторному перегляді. Секрет у тому, що він майже нічого не вигадує: реальні переговори з Х'юстоном, реальні інженерні розрахунки та реальні обмеження працюють краще за будь-які придумані перешкоди.
- Акторська робота без фальші. Том Генкс грає не героя-супермена, а втомленого, змерзлого, але професійного командира, який не має права на паніку. Ед Гарріс подарував кіно один із найкращих образів «людини за пультом» — його Кранц готовий рухати небо і землю, але не здаватися.
- Відсутність штучних конфліктів. У фільмі немає лиходія, немає сварок усередині екіпажу, немає дурних помилок «для сюжету». Єдиний ворог — це безжальні закони фізики та хімії, і герої борються з ними максимально чесно.
- «Невдача — не варіант». Фраза, яку насправді не вимовляли, але яка стала моральним ядром картини і пішла в народ.
Що критикують:
- Холоднувата атмосфера. Деякі рецензенти зазначали, що фільму бракує «сердечності» — астронавти надто професійні, майже не показують страху чи відчаю. Це історично правдиво, але для частини глядачів робить героїв дещо відстороненими.
- Затягнута кінцівка. Після вирішення головних технічних проблем фінальне повернення в атмосферу, на думку окремих критиків, показане надто детально і розтягнуто.
- Незначні історичні вольності. Наприклад, сцена, де Кен Меттінглі перекладає Бога перед стартом, вигадана від початку до кінця. Реальний Меттінглі був католиком і не брав участі в подібних ритуалах.
«Аполлон-13» — це не просто фільм про космос. Це фільм про те, як люди з підручних матеріалів збирають рішення нерозв'язної задачі. Картина зібрала в прокаті 355 млн доларів при бюджеті в 52 млн, отримала 9 номінацій на «Оскар» і перемогла у двох категоріях («Найкращий монтаж» та «Найкращий звук»).
Цікаві факти
Робота над «Аполлоном-13» стала одним із найретельніше підготовлених кінопроєктів в історії Голлівуду. NASA брало участь на всіх етапах — від консультацій до надання архівних записів.
Невагомість без комп'ютерної графіки
На початку 90-х CGI ще не вміла переконливо показувати невагомість. Тому актори провели понад 600 польотів за параболічною траєкторією на літаку KC-135. За один «улучалося» отримати близько 25 секунд справжньої мікрогравітації. Загалом у невагомості знімальна група провела майже 4 години — цього вистачило, щоб зняти всі сцени всередині корабля без використання трюкових дублерів.
Кров Тома Генкса — справжня
У сцені переходу з командного модуля в місячний Генкс ударився головою об металевий перемикач і сильно порізався. Режисер хотів зупинити зйомки, але Генкс сказав: «Продовжуємо, це додає правди». У фінальному монтажі залишили цей дубль — кров на лобі Ловелла непідробна.
Друге життя для реального корабля
Для зйомок використовувалися точні копії модулів, побудовані за кресленнями NASA. Але один елемент був справжнім: реальна капсула «Аполлона-13», яка зараз знаходиться в Космічному центрі Кеннеді, використовувалася для зйомок великих планів зовнішньої поверхні.
Кранц і його фраза
Як уже говорилося, «Failure is not an option» — це вигадка сценаристів. Реальний Джин Кранц говорив інакше: «Ми ніколи не втрачали екіпаж у космосі, і чорт забирай, ми не збираємося втрачати цей». Але голлівудська версія виявилася настільки вдалою, що її тепер помилково приписують Кранцу навіть у документалістиці.
Привіт від справжньої Мерілін
У сцені, де родина Ловелла стежить за новинами, на дивані сидить літня жінка — це справжня Мерілін Ловелл, вдова командира екіпажу. Рон Говард умовив її зіграти невелику роль, і вона погодилася за умови, що їй не доведеться нічого говорити.
Дата виходу
Прем'єра відбулася 22 червня 1995 року в Лос-Анджелесі. У широкий прокат у США фільм вийшов 30 червня, а в Україні — восени того ж року. Картина миттєво стала хітом і досі вважається одним із найкращих фільмів Рона Говарда і, ширше, всієї космічної кіновсесвіту.
