ILRS: що відбувається з міжнародною місячною станцією Китаю і коли з’явиться база

Кілька років тому International Lunar Research Station (ILRS) найчастіше описували як китайсько-російський проєкт місячної бази. Відтоді програма помітно змінилася. Китай продовжує розвивати її як міжнародну інфраструктуру для дослідження Місяця, кількість партнерів зросла, з’явилися плани щодо енергетичної системи та використання місцевих ресурсів, а ключові місії Chang’e-7 і Chang’e-8 мають закласти основу майбутньої станції.

Водночас самої ILRS на Місяці поки немає. За нинішнім китайським планом базову конфігурацію станції мають сформувати до 2035 року в районі південного полюса Місяця, а розширену — до 2045 року. Початкова інфраструктура буде переважно роботизованою та розрахованою на тривалу автономну роботу з перспективою подальшої присутності людей.

Що таке ILRS

International Lunar Research Station — міжнародна науково-дослідницька інфраструктура, ініційована Китаєм. Згідно з офіційною концепцією, вона має об’єднати об’єкти на поверхні Місяця, елементи на місячній орбіті та наземну інфраструктуру на Землі.

Завдання ILRS значно ширші за просте будівництво кількох житлових модулів. Китай передбачає дослідження геології та внутрішньої будови Місяця, спостереження з поверхні, вивчення навколомісячного простору, проведення фундаментальних експериментів, а також використання місцевих ресурсів — передусім реголіту та потенційних запасів води.

До складу майбутньої інфраструктури мають увійти системи енергопостачання, зв’язку та управління, навігації, транспортування вантажів і апаратів між Землею та Місяцем, засоби пересування поверхнею та наземний комплекс підтримки. При цьому станція має тривалий час працювати без постійної присутності екіпажу, а люди зможуть підключатися до її роботи на наступних етапах.

Від Китаю та Росії до ширшої міжнародної програми

Спочатку ILRS справді створювалася як спільна китайсько-російська ініціатива. У березні 2021 року Китай і Росія підписали меморандум про співпрацю у створенні станції, а в червні того ж року представили дорожню карту та керівництво для потенційних партнерів.

Надалі проєкт помітно розширився. Китай почав укладати угоди з іншими державами, науковими організаціями та університетами. Водночас офіційна китайська риторика підкреслює, що ILRS є ініційованою Китаєм міжнародною програмою, а не виключно двостороннім китайсько-російським проєктом.

Які країни приєдналися до ILRS

На національному рівні до програми приєдналися 13 держав. Окрім Китаю та Росії, до списку входять Венесуела, Південно-Африканська Республіка, Азербайджан, Пакистан, Білорусь, Єгипет, Таїланд, Нікарагуа, Сербія, Казахстан і Сенегал.

Водночас китайська сторона у 2025 році повідомляла вже про 17 країн і міжнародних організацій, які беруть участь у проєкті, а також більш ніж 50 наукових установ. Тобто офіційний китайський показник охоплює ширше коло учасників, ніж перелік держав, які безпосередньо приєдналися до міждержавної частини програми.

Серед організацій та інститутів, які отримали можливість брати участь в окремих напрямах ILRS, є структури з ОАЕ, Швейцарії, Індонезії, Панами та інших країн. Такий формат дає змогу долучатися до проєкту не лише на рівні національних космічних агентств, а й через окремі наукові та інженерні програми.

Чому важливий південний полюс Місяця

Район південного полюса обрано не випадково. Тут розташовані глибокі кратери, деякі ділянки яких практично не отримують сонячного світла. У постійно затінених областях можуть зберігатися поклади водяного льоду та інших летких речовин.

Вода цікава не лише як об’єкт наукового вивчення. За наявності відповідних технологій її можна було б використовувати як джерело питної води, кисню, а після розділення на компоненти — водню та кисню для ракетного палива.

Тому китайська програма розглядає південний полюс одночасно як науковий об’єкт і потенційно важливий район для майбутньої інфраструктури.

Chang’e-7 — наступний великий крок

Ключовою місією на шляху до ILRS мала стати Chang’e-7. Китай планував запустити її у 2026 році для комплексного дослідження південного полюса Місяця.

Апарат має використовувати одразу кілька способів дослідження: орбітальний апарат, посадкову платформу, місяцехід і невеликий апарат для переміщення у важкодоступних районах. Особлива увага приділяється постійно затіненим областям, де може перебувати водяний лід.

У серпні 2026 року Chang’e-7 вже доставили на пусковий комплекс разом із ракетою Long March 5. Однак 23 серпня китайська сторона оголосила, що місія не відповідає умовам для запуску в заплановане вікно і у 2026 році не відбудеться.

Причину в офіційному повідомленні не розкривали. Таїландський Національний астрономічний дослідницький інститут, чий науковий прилад CE-7 MATCH має вирушити на борту Chang’e-7, пізніше повідомив, що через тайфун Narra запуск довелося відкласти, а необхідні умови освітлення для обраної траєкторії до району кратера Шеклтон вже не могли бути забезпечені у 2026 році. Наступне відповідне вікно очікується у 2027 році.

Таким чином, один із ключових елементів програми ILRS змістився щонайменше на рік.

Chang’e-8: випробування технологій для майбутньої станції

Наступним етапом має стати місія Chang’e-8, яку Китай планує приблизно на 2028 рік. Її завдання вже значно ближче до створення інфраструктури, ніж у звичайної місячної наукової місії.

Chang’e-8 має провести експерименти з використання місцевих ресурсів — так званої технології ISRU (In-Situ Resource Utilization). Йдеться про створення корисних матеріалів безпосередньо з місячної сировини та перевірку технологій, які в майбутньому можна буде застосовувати під час будівництва й забезпечення місячної бази.

У китайських планах Chang’e-7 і Chang’e-8 розглядаються як важливі елементи базової конфігурації ILRS.

Китай уже випробовує технології будівництва на Місяці

Підготовка до майбутньої інфраструктури відбувається не лише через автоматичні місії. Китай також випробовує матеріали й технології, які потенційно можна буде використовувати безпосередньо на Місяці.

Одним із таких експериментів стали зразки «місячної цегли», виготовлені з матеріалів, що імітують реголіт. Їх відправили на китайську космічну станцію Tiangong у 2024 році та піддали тривалому впливу вакууму, радіації та різких перепадів температури.

Перші зразки повернулися на Землю в листопаді 2025 року на борту корабля Shenzhou-21. Дослідники вивчають, як матеріал переносить умови космосу, щоб оцінити його придатність для майбутнього будівництва.

У 2025 році китайські дослідники також представили прототип установки, здатної концентрувати сонячну енергію для плавлення імітатора місячного ґрунту та формування з нього будівельних елементів. Такі розробки розглядаються як потенційна основа для майбутнього будівництва з використанням місцевих матеріалів.

Енергія — одне з головних питань ILRS

Будь-яка довготривала інфраструктура на Місяці стикається з проблемою енергопостачання. Південний полюс відрізняється складним рельєфом і тривалими періодами освітлення та темряви, тому лише сонячної енергетики може бути недостатньо для забезпечення всієї майбутньої інфраструктури.

У травні 2025 року Китай і Росія підписали меморандум про співпрацю у створенні енергетичної установки для ILRS. Російська сторона розглядає її як свій внесок в енергопостачання майбутньої станції.

У грудні 2025 року «Роскосмос» повідомив про укладення державного контракту з НВО імені Лавочкіна на розробку російської місячної енергетичної установки із завершенням робіт до 2036 року. У проєкті мають брати участь «Роскосмос», «Росатом» і Курчатовський інститут.

Водночас говорити, що ядерний реактор уже затверджений як готовий елемент майбутньої станції з визначеними параметрами та датою доставки, поки передчасно. Підтверджено співпрацю зі створення енергетичної установки та відповідні російські плани, але детальна конфігурація майбутньої системи та її льотна реалізація поки не розкриті.

Що Росія робить у межах ILRS

Росія зберігає участь у програмі та продовжує співпрацювати з Китаєм за окремими науковими й інженерними напрямами.

У 2025 році сторони домовилися встановити російський прилад для дослідження місячного пилу на апараті Chang’e-7. Російські наукові інструменти також планували включити до складу майбутніх місій Chang’e-8.

При цьому масштаб російської участі в ILRS сьогодні правильніше описувати через конкретні спільні проєкти, а не як рівний розподіл усієї програми між Москвою та Пекіном. Основна розробка та реалізація китайської місячної програми залишається за Китаєм, а Росія бере участь в окремих елементах — наукових приладах, енергетиці та спільному плануванні.

Китайський місячний екіпаж — ще один елемент загальної програми

ILRS тісно пов’язана з національною китайською програмою пілотованого освоєння Місяця, хоча ці проєкти не є одним і тим самим.

Китай планує висадити своїх астронавтів на Місяці приблизно до 2030 року. Для цього створюються нова ракета Long March 10, пілотований корабель Mengzhou, місячний посадковий апарат Lanyue, скафандри та інша інфраструктура.

Дані Chang’e-7 і Chang’e-8 мають допомогти у виборі відповідних районів і перевірці технологій для подальшого освоєння південного полюса. У перспективі пілотовані експедиції зможуть використовувати інфраструктуру ILRS, що створюється, але це не означає, що сама станція до 2035 року буде постійно населеною.

Коли з’явиться ILRS

Китайська концепція передбачає два основні етапи.

• 2021 рік — запуск міжнародного проєкту. Китай і Росія підписали угоду про співпрацю та представили дорожню карту ILRS.
• 2023–2024 роки — розширення міжнародної участі. До проєкту приєднався цілий ряд нових держав, зокрема країн Азії, Африки, Близького Сходу та Латинської Америки.
• 2024 рік — уточнення архітектури. Китай офіційно представив детальнішу концепцію, згідно з якою станція включатиме елементи на поверхні Місяця, на місячній орбіті та на Землі.
• 2026–2027 роки — Chang’e-7. Дослідження південного полюса Місяця, пошук води та інших ресурсів, випробування технологій посадки та роботи в постійно затінених областях. Після перенесення запуск очікується у 2027 році.
• 2028 рік — Chang’e-8. Перевірка технологій використання місцевих ресурсів і підготовка окремих елементів майбутньої базової інфраструктури.
• 2030 рік — запланована висадка китайських астронавтів. Ця програма розвивається паралельно з ILRS і має забезпечити Китаю досвід регулярних пілотованих операцій на поверхні Місяця.
• 2035 рік — базова конфігурація ILRS. За китайським планом до цього часу в районі південного полюса має з’явитися роботизована наукова інфраструктура з енергетичною, комунікаційною та транспортною системами та можливістю тривалої автономної роботи.
• 2040-ві роки — розширення. Передбачається створення більшого комплексу, включно з орбітальним елементом, розширенням наукової та ресурсної інфраструктури й підвищенням можливостей для тривалої присутності людини.

ILRS та Artemis — дві різні моделі освоєння Місяця

На практиці сьогодні формуються дві великі міжнародні архітектури місячного освоєння — китайська ILRS та американська програма повернення на Місяць, архітектура якої у 2026 році зазнала суттєвих змін.

ILRS ініційована Китаєм, а Artemis та пов’язані з нею місячні програми США розвиваються під керівництвом NASA. Водночас межа між двома групами не є абсолютно жорсткою: деякі держави можуть співпрацювати з Китаєм за окремими місячними проєктами та одночасно брати участь у Artemis Accords.

Американська архітектура, яка раніше передбачала використання місячної станції Gateway як проміжної інфраструктури для експедицій на поверхню, у 2026 році була переглянута. NASA оголосила про закриття програми Gateway та перехід до архітектури, орієнтованої безпосередньо на створення постійної бази на поверхні Місяця. Водночас комерційні програми доставки вантажів і наукових апаратів, зокрема CLPS, тривають і тепер інтегруються в нову Moon Base Program.

Тому порівнювати ILRS із попередньою архітектурою Artemis уже некоректно. Китай робить ставку на послідовне створення роботизованої інфраструктури навколо південного полюса Місяця, тоді як США у 2026 році перебудували власну програму навколо безпосереднішого створення місячної бази та комерційної доставки вантажів і обладнання.

Що реально існує сьогодні

Якщо прибрати концепт-арти майбутньої бази й подивитися лише на те, що вже зроблено, картина виходить значно скромнішою.

У Китаю є успішні місії Chang’e, включно з поверненням зразків із зворотного боку Місяця в межах Chang’e-6. Створено та випробувано системи зв’язку й навігації для місячних апаратів, зокрема супутник-ретранслятор Queqiao-2. Проводяться експерименти з матеріалами для майбутнього будівництва, розвивається пілотована місячна програма та створюється інфраструктура для майбутніх місій до південного полюса.

Але самої ILRS на Місяці поки немає. Немає побудованої енергетичної станції, житлового комплексу, постійної транспортної системи та діючого місячного наукового центру. Усе це має з’явитися в результаті серії майбутніх місій.

Що може змінити перенесення Chang’e-7

Перенесення Chang’e-7 на 2027 рік саме по собі не означає кризи всієї програми ILRS. Китай зберігає загальний орієнтир на створення базової конфігурації станції до 2035 року, а відкладене вікно Chang’e-7 означає насамперед зміну графіка однієї з ключових підготовчих місій.

Однак ця затримка показує важливу особливість програми: ILRS складається з багатьох послідовних елементів, і кожен із них має працювати з високою надійністю. Дослідження південного полюса, пошук води, демонстрація використання місцевих ресурсів, створення систем зв’язку, енергетики та транспортної інфраструктури — усе це не окремі проєкти, а частини одного ланцюга.

У найближчі роки саме Chang’e-7 та Chang’e-8 будуть найкращими індикаторами того, наскільки швидко китайський план перетворюється з концепції на реальну місячну інфраструктуру.

Тому зараз ILRS правильніше сприймати не як «китайську базу на Місяці, яка з’явиться до 2035 року», а як довгострокову програму створення роботизованої міжнародної дослідницької інфраструктури на південному полюсі Місяця. До справжньої місячної бази ще далеко, але окремі елементи майбутньої системи Китай уже почав створювати та випробовувати.