Японська аерокосмічна корпорація Interstellar Technologies (IST) відзвітувала про досягнення критичного етапу в розробці орбітальної ракети-носія ZERO. У новому філіалі компанії (Tohoku Branch, префектура Фукусіма) було успішно завершено випробування на розділення стулок головного обтічника.
Під час тестів було перевірено спільну роботу механізмів розчеплення, авіоніки та силових елементів конструкції. У випробуваннях були задіяні інженерні групи зі структурного проєктування та контролю якості, що дозволило підтвердити відповідність систем заданим політним параметрам.
Технічнні деталі та статус проєкту
Ракета-носій ZERO позиціонується як комерційне рішення для виведення малих супутників вагою до 800 кг на низьку навколоземну орбіту (LEO). Успішні тести обтічника є одним із завершальних етапів кваліфікації конструкції перед першим повноцінним пуском.
Поточний стан програми на лютий 2026 року:
-
Виробнича база. Запуск роботи філіалу у Фукусімі розширює можливості IST зі складання та тестування вузлів, доповнюючи потужності основного штабу на Хоккайдо.
-
Рушійна установка. Раніше компанія завершила серію вогневих випробувань двигуна COSMOS, що працює на скрапленому біометані (LBM). Ключові компоненти двигуна виготовлені методом 3D-друку, що оптимізує масу та вартість виробництва.
-
Інфраструктура. Стартовий комплекс LC-0 на космодромі Хоккайдо перебуває у високому ступені готовності до прийому ракети ZERO для проведення передстартових перевірок.
Several teams including structural, avionics, and quality testing teams recently converged at the new Tohoku Branch in Fukushima for a critical milestone: the fairing separation test. pic.twitter.com/L5dbT0Kgfn
— Interstellar Technologies (@istellartech_en) February 26, 2026
Ринкові перспективи
Реалізація проєкту ZERO спрямована на задоволення зростаючого попиту на оперативні запуски малих супутникових угруповань. Використання локального палива (біометану) та спрощена архітектура двигуна дозволяють IST претендувати на роль одного з найефективніших операторів легких ракет в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Графік першого орбітального пуску залишається предметом уточнення за результатами фінальної інтеграції систем, однак поточна динаміка випробувань вказує на високу ймовірність старту протягом 2026 року.
