Якщо держава має амбіції бути на рівних з провідними «космічними» державами, то їй треба мати не тільки власне більш-менш оформлене у металі виробництво ракет та корисних навантажень для них, а й доступ до космодрому, у найкращому разі — власний космодром. Україна розуміла, що запуски з російських космодромів добре рішення лише до певного часу, адже у такому разі багато чого залежало не тільки від економічних питань, а й від політичних аспектів. Тому на початку двотисячних років нашій державі, якій на той момент створювати власний космодром було явно не по кишені, вдалося провести ряд домовленостей з Бразилією.
Чому саме з Бразилією? Ця велика південноамериканська держава ще у 1961 році запустила власну космічну програму на хвилі всесвітнього ажіотажу навколо космічних програм. У неї була розробка і тестування власного ряду ракет Sonda для метеорологічних завдань. Це були ракети для дослідження верхніх шарів атмосфери.
Ще у 1982 році було розпочато будівництво космодрому Алкантара, штат Мараньян на північному сході країни. Для будівництва космодрому це місце було ідеальним — тут ближче до екватору, ніж на американському мисі Канаверал чи навіть у французькому Куру, та й навкруг безлюдні джунглі, а траси запусків ракет, під яким кутом їх не робити, проходять над океаном. Його було побудовано за сім років, а у 1994 році було засновано Космічне агентство Бразилії (AEB). З нового космодрому було запущено декілька метеорологічних ракет, але далі справа не пішла, із більш складними завданнями у бразильській програмі виникли проблеми. Після декількох невдалих і навіть трагічних спроб бразильці відмовились від пусків ракет-носіїв власної розробки і виробництва.
Партнерство України та Бразилії у питаннях космічних програм виглядало продуктивним і доволі перспективним. Україна мала величезний досвід створення і успішних запусків ракет-носіїв, а Бразилія мала ресурси (чого не було у України), новітній космодром, що вже працював. Та головне — дуже вигідне географічне розташування найближче до екватору, що дозволяло оптимально використовувати швидкість оберту Землі при пуску ракети, а це в свою чергу дає можливість зменшити кількість необхідного палива, а відтак збільшити корисне навантаження ракети-носія. Головні переваги проєкту: менше на 13% витрати палива порівняно з пусками з мису Канаверал і 31% — з Байконуру. (https://tech.liga.net/technology/article/kak-ukraintsy-i-braziltsy-vmeste-pokoryali-kosmos-neudachnyy-vzlet-alcantara-cyclone-space)
З двох партнерів найбільше зацікавленою була саме Україна, яка та той момент мала досвід запусків ракети «Зеніт» у проекті «Морський старт». З космодрому Алкантара планувалося запускати ракету-носій «Циклон».
Контакти з бразильцями налагоджував ще Леонід Кучма на початку свого другого президентського терміну. Україна і Бразилія підписали ключовий для космічних програм договір ще у жовтні 2003 року. Згідно цього договору бразильська сторона мала до грудня 2006 року побудувати новий центр керування польотами, командний пункт і комунікації, включно з новим аеропортом і морським портом. Все це мало обслуговуватись україно-бразильським консорціумом Alcantara Cyclone Space (ACS), який був заснований у 2006 році. Україна у його статутний капітал внесла 240 млн доларів.
Наш держава мала за два роки виготовити перший політний зразок ракети, яка була названа «Циклон-4». Ракету треба було перепроектувати під стартовий комплекс у Алкантарі, частину стартового комплекту і бортової апаратури ракети виготовляли російські компанії. Проте росія ніяк не була зацікавлена у Алкантарі, бо «Циклони» були прямими конкурентами російських «Союзів», а Роскосмос мав дуже схожий проект з Європейським космічним агентством, у рамках якого діяли запуски з космодрому Куру у Французькій Гвіані на північному сході Південної Америки.
Досить швидко стало зрозуміло, що ні Україна, ні Бразилія не встигнуть виконати свої завдання у проектовані терміни. Поки КБ «Південне» розробляло модифікацію ракети, а «Південмаш» виготовляв перший політний зразок, в Україні відбулася Помаранчева революція, потім «газова» війна з росією, дві парламентські кризи, економічна криза 2008 року і ще одна «газова» війна з росією. Зрозуміло, що після цього російські компанії вийшли з проекту. Україна заявила, що все необхідне виготовить власними силами. Але це значно сповільнило весь процес — на момент згортання ACS перший польотний зразок був готовий лише на 75%.
Але проблеми були не тільки зі сторони України. Бразилія теж стикнулася із тим, що створений консорціум довго не міг отримати екологічний сертифікат — мешканці села, що було поблизу, заблокували будівництво космодрому, а федеральний суд став на їх сторону.
У 2011 році помер головний конструктор Станіслав Конюхов, який так і не встиг довести до кінця проект «Циклон-4».
Будівництво космодрому було відновлене у 2013 році, але знову було зупинене — у Бразилії сталася економічна криза. До цього часу космодром не встигли побудувати навіть на половину. (https://babel.ua/ru/texts/35306-po-traektorii-sssr-ukraina-bolshaya-istoriya-ukrainskogo-kosmosa-ot-nezavisimosti-do-nashih-dney-lyudi-zavody-i-rakety-nositeli)
У 2015 році замість першого запланованого пуску проект ACS був остаточно закритий з ініціативи Бразилії. Їх МЗС надіслав ноту, що виникли значні зміни технологічного та економічного балансу і тому необхідність у Alcantara Cyclone Space відпала. Проте, в цей час Україні було вже не до космічних питань: в 2014 році відбулася Революція Гідності і почалася війна з рф. «Циклон-4» і проект Алкантара так і не був реалізований.
На завершення можна зазначити ще ось таке. Навіть якщо би ACS був би успішно завершений, він би не створив серйозну конкуренцію на ринку комерційних запусків. У США все, що стосується ракетних та супутникових технологій, захищено низкою законодавчих норм, що обмежують участь іноземців.
Комерційні супутники, на запуск яких в основному розраховували у пусковому центрі Алкантара, зазвичай містили складові американського походження. Однією з умов їх використання є підписання угоди зі США щодо захисту супутникових технологій. Україна підписала таку угоду ще 1998 року, що було однією з головних умов реалізації ще «Морського старту». Бразильська сторона хоч і підписала подібний документ із США, але він до моменту припинення проекту «Циклон-4» так і не був ратифікований.
Цікаво, що у 2019 році про проект ACS згадав президент Володимир Зеленський. Він зустрівся з тодішнім главою Бразилії Жаїром Болсонару під час робочого візиту до Японії з нагоди коронації нового імператора. Там він запропонував перезапустити проект. Проте і цього разу у світі виникла проблема — пандемія ковіду, а за нею — широкомасштабний напад росії на Україну.
За відкритими матеріалами з інтернету.
