На знімку, зробленому космічним телескопом NASA / ESA / CSA James Webb, зображено спіральну галактику NGC 2090, розташовану в сузір'ї Голуба. Комбінація даних, отриманих за допомогою двох приладів, камер MIRI і NIRCam, показує два звивисті спіральні рукави галактики, а також завихрення газу і пилу на її диску в чудових і унікальних деталях.
На новому знімку, отриманому за допомогою космічного телескопа NASA James Webb, галактика, названа так за схожість із крислатим мексиканським капелюхом, має вигляд радше як мішень для стрільби з лука.
На цьому знімку, зробленому космічним телескопом NASA/ESA Hubble, зображена вражаюча спіральна галактика Мессьє 90 (M90, також NGC 4569), розташована в сузір'ї Діви. У 2019 році вже публікувалося зображення М90, створене за допомогою даних Ширококутної і планетарної камери 2 (WFPC2) «Габбла», зроблене 1994 року, невдовзі після встановлення камери.
Юпітер добре відомий своєю Великою червоною плямою, яку було відкрито Галілеєм вже понад 400 років тому. Астрономи стежать за її розмірами і формою вже понад століття, але найточніші вимірювання було отримано за допомогою космічного телескопа Габбл.
Блискуча сцена, зафіксована на знімку тижня, зробленому телескопом Hubble, - це спіральна галактика NGC 5248, розташована за 42 мільйони світлових років від Землі в сузір'ї Волопаса. Вона також відома як Caldwell 45, оскільки її занесли до каталогу візуально цікавих небесних об'єктів, які були відомі, але не так часто спостерігалися астрономами-аматорами, як більш відомі об'єкти Мессьє.
Спостереження космічного телескопа James Webb дають вченим більш повне уявлення про склад та еволюцію місяця Плутона — Харона, найбільшого місяця, що обертається навколо карликових планет Сонячної системи.
Пролітаючи повз Меркурій у червні 2023 року, космічний апарат BepiColombo виявив різні особливості магнітного поля крихітної планети. Ці вимірювання дають змогу зрозуміти, які таємниці належить дослідити апарату, коли він вийде на орбіту навколо найвнутрішнішої планети Сонячної системи.
Струмені, що викидають гарячу плазму, є найбільшими з будь-коли виявлених - їхня довжина дорівнює довжині 140 галактик Чумацького Шляху, вишикуваних у ряд.
До нашого Місяця приєднується невеликий 11-метровий астероїд із помітною назвою 2024 PT5, що наблизився до Землі на відстань 567 000 кілометрів і стане її тимчасовим супутником з 29 вересня до 25 листопада, коли він покине нашу систему.
Учені за допомогою космічного телескопа NASA/ESA Hubble виявили, що швидкість витоку водню і «важкого водню», званого дейтерієм, швидко змінюється, коли Марс наближається до Сонця.
На цій новій мозаїці зображень, зроблених космічним телескопом NASA / ESA / CSA James Webb, можна побачити прилегле зореутворювальне скупчення NGC 1333. Туманність розташована в молекулярній хмарі Персея на відстані близько 960 світлових років.
Астрономи очікують до 120 метеорів на годину. Спостереженню за цим видовищним зорепадом не завадить Місяць.
На Сонці стався потужний сонячний спалах, пік якого припав на 23:35 за київським часом 8 серпня 2024 року. Обсерваторія сонячної динаміки NASA SDO, яка постійно спостерігає за Сонцем, зробила знімок цієї події.
Ета Кіля, можливо, ось-ось вибухне. Але ніхто не знає, коли саме — можливо, наступного року, а можливо, через мільйон років.
Використовуючи дані космічного апарату NASA MESSENGER, вчені встановили, що під корою Меркурія, найближчої до Сонця планети, може перебувати алмазна мантія товщиною 10 миль.
Вчені поєднали нещодавно опубліковане зображення масивного скупчення галактик Abell 2390 з телескопу Euclid з рентгенівськими спостереженнями XMM-Newton, щоб продемонструвати розпечений газ, який заповнює простір між галактиками.
Російське новинне агентство ТАСС із посиланням на Інститут прикладної геофізики (ФДБУ "ИПГ") повідомляє, що вчені 14 липня зареєстрували на Сонці п'ять потужних спалахів, один із яких був найвищого класу Х.
Взаємодія двох галактик почалася між 25 і 75 мільйонами років тому, коли Пінгвін (індивідуальний каталог NGC 2936) і Яйце (NGC 2937) здійснили свій перший проліт. Надалі на них чекає ще кілька циклів, перш ніж вони зіллються в одну галактику через сотні мільйонів років.
Міжнародна команда астрономів використала понад 500 зображень космічного телескопа NASA/ESA Hubble за два десятиліття, щоб виявити сім швидко рухомих зірок у внутрішній області кулястого скупчення Омега Центавра, найбільшого і найяскравішого кулястого скупчення в небі. Ці зірки надають нові переконливі докази наявності чорної діри середньої маси.
